Yale diary

Частина 1 — 14 листопада 2006 року
 

Привіт всім!

Багато хто з вас цікавиться, як у мене справи і чим я тут в США займаюся. Відповідаю: в основному навчаюся і трохи навчаю (ділюся досвідом з колегами по програмі з інших країн та студентами Єльського університету). Часу, як завжди, ні на що не вистачає, тому що наша програма дуже насичена навчанням, зустрічами, нашими презентаціями на різні теми та іншими подіями. Хочеться всюди встигнути і всьому навчитися (тут в Єлі можливості для навчання та розвитку просто необмежені), а часу тільки 24 години на добу. На жаль! Але інколи все ж таки вдається відірватися від навчання і отримати інший цікавий досвід.  

Відразу вибачаюся, але писати багато дійсно немає часу, тому, кому цікаво, буду надсилати фото презентації з короткими коментарями.

Так от, в суботу ходив на бій Клічко в Нью-Йорку (я живу в Нью Хевен, штат Коннектикут, де розташований Єльський університет, це 2 годині поїздом (електричкою) від Нью-Йорку). В цілому було цікаво, якщо не враховувати перші кілька досить «сіреньких» раундів. Молодець Володя! Ще раз підтвердив свою першість і черговий раз пропіарив Україну.

В Медісон Сквер Гарден (їхній, Нью-Йоркський палац спорту) була купа народу, в тому числі купа зірок (Мухамед Алі (перед Клічко був бій його доньки з якоюсь Шелі, Лейла Алі перемогла), Борис Бейкер, Дастін Хофман, Мікі Рурк, та інші), і дуже багато українців, як американських, так і наших з Києва. Багато було українських прапорів та людей одягнутих у жовто-блакитні футболки та спортивні жакети з українською символікою.

Приємно було все це спостерігати в центрі Нью-Йорку. Але в вишиванці, здається, був я один. Всім моя вишиванка дуже подобалася (отримав купу компліментів), і не тільки українцям. Навіть чорненькі афро-американці (так там називають негрів) реперського вигляду, просили мене зупинитися щоб краще розгледіти мою вишиванку. 
 

Раніше в той же день перший раз в житті пішов подивитися на американський футбол разом з іноземними колегами по програмі, для яких ця гра також була новиною. 

Грали Єльський університет проти Принстонського університету. Наші «продули» на останніх хвилинах, але враження від гри, як такої, залишилися позитивні. Правила цієї гри досить складні. Нам навіть напередодні організували лекцію про американський футбол, щоб ми хоча б щось зрозуміли з того, що побачимо. Але навіть і після лекції було складнувато орієнтуватися, що там на полі відбувалося, хоча вже були не зовсім «чайниками». Наш футбол кращий, це однозначно. 
 

Після лекції нам також влаштували особисту «аудієнцію» з живим символом Єльської команди, яка зветься «Бульдоги» – бульдогом на ім’я Макс.
 

Все, вибачте, пішов спати, вже майже друга година ночі. 

Продовження буде. До зв’язку.
 Всім успіхів.

Частина 2 — 20 листопада 2006 року
 

Привіт всім! 

Я дуже радий, що вам сподобався мій перший репортаж. Я отримав цілу низку ваших відгуків. Дякую. Обіцяю, що не буду набридати вам своєю писаниною, тому що частіше, ніж раз на тиждень, писати не зможу. 

Так от, основною подією минулого тижня була програмна поїздка до Вашингтону всієї нашої групи. «Всього» п’ять годин і одинадцять хвилин на потязі і ми на Юніон Стейшн поряд з Капітолієм. Протягом наступних двох днів перебування в столиці нас «зустріли» з цілою купою цікавих людей серед яких були і перший заступник міністра закордонних справ США Кондолізи Райз, і представники Міністерства енергетики США, і політтехнолог з Глобал Стратеджі Груп, і політичний журналіст з Wall Street Journal, і правник-лобіст з юридичної фірми «Брейсвел і Джуліані», і представник благодійного фонду Біла та Мелінди Гейтс, та інші, всіх довго перераховувати. Так що, роздивлятися Вашингтон і фотографуватися для цього репортажу було особливо ніколи.

Але одна фотографія все ж таки є… Цю фотографію було зроблено під час прийняти на нашу честь у Посольстві Італії. Посол Італії запросив всіх нас, а також всіх послів країн, представники яких є учасниками цьогорічної програми в Єлі. Запросили і нашого посла, але за день до прийняття, його ще не було в списку гостей, що підтверджує намір прийти. На моє велике здивування та радість наш посол прибув на прийняття навіть раніше за мене. Це було дуже приємним сюрпризом і я відчув, що все ж таки, попри всі негаразди, моя країна дбає про мене, а в моїй особі про своїх громадян закордоном, якщо посол особисто знайшов час прийти на це прийняття і привітати свого співвітчизника, якого він взагалі майже не знає. Ми стояли і розмовляли, а до нас підходили мої колеги, чиї посли не приїхали, і їм було самотньо, а вони також хотіли щоб їх привітав посол їхньої країни. В цю хвилину я згадав дитинство і піонерський табір, коли до одних дітей на вихідні приїздять їхні батьки, а до інших ні. До мене в цей день «приїхала» Батьківщина і я був щасливий від того. На фото Посол України в США Олег Шамшур, заступник директора нашої програми Кел Гінсберг, та, ваш покірний слуга.
 

Також запам’яталося креативне запрошення до Монголії, яке я отримав від доньки моєї монгольської колеги під час нашої поїздки потягом з Нью Хевену до Вашингтону. Ми сиділи з Одмою разом і читали дитячі книжки про дельфінів, пінгвінів та панд, потім малювали олівцями, а потім вона взяла мій ноутбук і почала щось малювати в якійсь графічній програмі. Те що вийшло, ви можете побачити самі.
 

На цьому фото, яке було зроблене два місяці тому під час Інтернаціонального вечору-презентації в Єлі, Одма в центрі, ліворуч від неї студентка Єлю українського походження, а праворуч донька мого колеги з В’єтнаму.     
 

Також було цікаво дізнатися, що одна з заступниць Кондолізи Райз Пола Добрянски американка українського походження, і як заступник міністра вона відповідає не за що інше, як за розвиток демократії в світі та глобальні проблеми. На жаль, в цей день вона була у відрядженні в Африці, але мені показали її кабінет та запросили завітати в гості, коли я буду в Вашингтоні наступного разу. Не обійшлося і без курйозу. На зворотному шляху я «прогавив» свою зупинку і «майже» не доїхав до Бостону. Прийшлося повертатися на таксі, щоб не чекати 2 години наступного потягу до Нью-Хевену. Ну, не може ж все бути ідеально.   

О, знайшов ще пару фотографій з Вашингтону, але з попередньої поїздки місяць тому.

Ось я біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

 

А це  в Джорджтаунському університеті після круглого столу на тему «Два роки після Помаранчевої революції», разом з Олександром Кваснєвським та Вільямом Гринном Міллером, колишнім послом США в Україні. 
 

І ще одна «важлива» новина минулого тижня, в суботу Єль виграв у Гарварду в американський футбол у самій важливій грі року. Гарвард в шоці, а в Єлі всі п’яні (жарт, майже). 

Всім успіхів і до зв’язку.

Частина 3 — 27 листопада 2006 року
 

Шановні друзі!

Знову дуже радий вітати вас всіх з Єлю.

Минулий тиждень пройшов досить спокійно, похвалитись особливо нічим. В університеті, а це майже вся центральна частина міста Нью Хевен, було пусто. Майже всі студенти роз’їхалися на короткі канікули з приводу Дня подяки.

День подяки (Thanksgiving) є державним святом в США і, зазвичай, святкується у родинному колі за вечерею, під час якої всі дружньо з’їдають смаженого індика. Бідні птахи! Подяку віддають Богові за хороший врожай. Подібне свято має трохи не кожен народ в світі, але тут в США, це майже культ, розпочатий ще кілька століть тому першими переселенцями з Європи – пілігримами.

Я його святкував у колі друзів, які запросили мене на святковий обід у затишному нью-йоркському ресторанчику. Оскільки я м’яса не їм, один індик залишився в той день живим. На фото – Анна Шумелда Окерсон (директор міжнародного відділу бібліотеки Єльського університету, українка за походженням), її чоловік Джим О’Доннел (проректор Джорджтаунського університету в Вашингтоні, скоро стане українцем), маленькі індичок Джон та індіанець Косолапий Кіготь, далі Тарас Шумелда (віддалений родич Анни, фінансовий геній Wall Street з Тернополя), та кращий друг індіанців та індиків ІгорШевченко :)
 

До речі, про індіанців. У мене до них виникла прихильність ще з дитинства після перегляду фільму «Чунга-Чгук Великий Змій», так звався захоплюючий бойовик про індіанців радянських часів, якщо не помиляюся. І тут я просто відірвався. На цьому фото справжні індіанці. Класні, правда? Це в Єлі пару місяців тому. 
 

А тут на фото також індіанець справжній, тільки бронзовий. Але який! Це в Хартфорді, столиці штату Коннектикут, куди я їздив на зустріч з колегою юристом минулого вівторка (година потягом з Єлю). 
 

А це будівля Капітолію, де засідає Конгрес штату. Дуже симпатична архітектура, чи не так? 
 

І на завершення сьогоднішнього репортажу – кілька дуже свіжих (зроблених майже пару годин тому) фоток в Єлі. Середньовічна архітектура (дуже якісна імітація побудована в минулому та позаминулому сторіччях) просто надихає на навчання та подвиги.
 
 
 
 
 

Дякую всім за увагу і бажаю всіх гараздів.

До зв’язку на наступному тижні.  Щиро Ваш, Ігор Шевченко

P.S. На фото написано: «Сидіти на сходах суворо заборонено. Поліція». Це на ж/д вокзалі Гранд Централ в Нью-Йорку. Без коментарів :)
 


Частина 4 — 4 грудня 2006 року
 

Шановні друзі! 

Щиро всіх вітаю. Сам собі дивуюся, що вже четвертий тиждень поспіль я дисципліновано сідаю писати черговий репортаж з Єлю, незважаючи на купу інших важливих справ і пізню годину. Напевно, це академічний вплив та чарівна енергетика цього таємничого місця, якому вже понад 300 років і яке зветься Єльським університетом (дивіться фото нижче). Хоча, з іншого боку, мені і самому приємно це робити, коли відчуваєш, що це комусь потрібно, цікаво, корисно, і хтось цього чекаєте. Так, мені дуже приємно отримувати ваші чисельні відгуки, подяки, коментарі, запитання, а інколи і повідомлення про те, що мої короткі нотатки навіть допомагають виховувати молоде покоління українців. Щиро вам дякую! Це мене ще більше надихає і надає сили. 

Так от, цей тиждень, як майже і всі попередні, був досить насиченим на різні події. У понеділок послухали обов’язкову семінар-лекцію з основ генетики і геноміки! Нас тут намагаються навчити всьому, хоч і потрошки. Було дуже цікаво, хоча і не до кінця все зрозуміло :) Але як приємно, що радянська шкільна програма давала ґрунтовні знання, і я, порівняно з іншими, не ставив елементарних питань про ДНК і РНК. Ну, а коли мова зайшла про дослідження стовбових клітин (stem cells research) для пошуку ліків від сьогодні невиліковних хвороб, тут моїх шкільних та інфізівських знань з біології, генетики, та біохімії вже не вистачило :) 

У вівторок ми всі були запрошені на обід з Президентом університету Ричардом Левіним у його приватній резиденції. Триповерховий будинок зовні не виглядав дуже дорогим, але всередині, за оцінкою мого колеги по програмі – мистецтвознавця і арт-дилера з Лівану, певні кімнати «тягнули» на десятки мільйонів доларів, тому що там висіли оригінали картин таких художників як Ренуар, Пісаро, Матіс, Ван Гог та інших трохи менш відомих, але не менш дорогих майстрів. Не дім, а музей якийсь. І правда, Президент Левін розповів нам, що ці картини є власністю Єльського університету і позичені з запасників Єльських мистецьких галерей. Просто у них стільки картин, що в галереях на стінах місця не вистачає :) От вони і «вимушені» прикрашати Президентську резиденцію «непотрібними залишками» :) Під час обіду, на прохання Президента Левіна, ми висловлювали свої думками стосовно ситуації в Іраку та

 можливих шляхів виходу з неї. Звичайно, я також вставив свої «п’ять копійок».
 

На цьому фото –інтернаціональна громада в очікуванні обіду – праворуч від мене Сем з Намібії (заступник міністра екології), Оюна з Монголії (радниця прем’єр-міністра) та Тунг з В’єтнаму (керівний партнер найбільшої у В’єтнамі юридичної фірми), ліворуч Давід з Коста-Ріки (міністр економіки) та Мухамед з Голандії (мороканський голландець, керівник консалтингової фірми з міграційних процесів та адаптації іммігрантів). От так, майже весь світ в одній кімнаті. 
 

У середу був ще один обов’язковий семінар. На цей раз, тематика та матеріал були набагато зрозумілішими, практичнішими та кориснішими – Лідерство та процес прийняття рішень. Хвалитися не добре, але не можу втриматись. По результатам комп’ютерного тесту, який ми робили як домашнє завдання перед семінаром, мій результат виявився найкращим. Україна знову на висоті! Клічки на ринзі в Нью-Йорку, а ми – в аудиторії в Єлі. Лише мені комп’ютер не зміг запропонувати якихось рекомендацій для покращення стилю прийняття рішень. ШДП, АПУ, Elite Club та інші проекти «надресирували» приймати рішення правильно :) Ввечері того ж дня була цікава вечеря з президентом благодійного фонду братів Рокфеллерів. Користуючись моментом та ситуацією, він сидів біля мене, я «вибив» трохи грошей і для України :)  

Хто мене добре знає, вже напевно помітили, що я не можу жити, щоб щось не організовувати і не скеровувати. От і тут, в Єлі, не утримався. З моєї ініціативи та під моїм пильним наглядом студенти-українці організували студентське товариство українців в Єлі. Нас тут не багато, але ми завзяті! Десяток все ж таки нашкрябали, хоча сюди увійшли як канадієць українського походження Роман Гурко, американець, що народився в Києві, Павло Грушевич, так і наші - львів’янка Ірина Вушко, івано-франківець Василь Пшик та інші співвітчизники. З нагоди заснування, чи відновлення (кажуть, колись тут вже було таке товариство) у п’ятницю ввечері відбулася «урочиста» вечеря у японському ресторані «Самурай», нажаль українського ресторану у Нью Хевені ще немає. Але я над цим подумаю, у мене ще є два тижні. Треба терміново виправляти ситуацію :) На фото – група «товаришів» після вечері біля місцевої святкової ялинки. Так, вони її тут за місяць ставлять та засвічують, а не за три дні, як у нас. І вона тут справжня, і ціла, кажуть, привезена аж з Норвегії, хоча не знаю чи це правда. Скільки ж вона тоді коштувала місцевому бюджету? 
 

На сьогодні все. Всіх благ вам. Тримайтеся. До зв’язку.

Частина 5 — 11 грудня 2006 року
 

Шановні друзі! 

І знову доброго вам ранку. Вітаю всіх з початком нового робочого тижня. Сподіваюся, що мої Єльські репортажі вам ще не набридли, а навпаки викликають добру посмішку та налаштовують на трудові подвиги. А кого вони налаштовують на щось інше, вибачте, повідомляйте, буду працювати над помилками. 

Так от. Минулий тиждень був генеральною репетицією, прохолодним душем і своєрідним адаптаційним періодом перед поверненням до рідної неньки. До речі, було дуже корисно, тому що психологічно допомагає поступово повертися до українських реалій і уникнути шокової терапії.

Процес поступового повернення до наших реалій почався з так званої VIP вечері (на 24 особи) в Нью-Йорку у вівторок, яка була організована місцевими українцями на прохання представників ділових кіл Сполучених Штатів з нагоди візиту до США нашого Прем’єр-міністра та урядової делегації України. На столах стояли таблички з іменами кількох наших міністрів, які повинні були з’явитися з хвилини на хвилину, але наївні американські інвестори, серед яких були представники нафтової компанії Vanco та інвестиційного банку JP Morgan, так їх і не дочекалися, хоча протокольний відділ Кабінету Міністрів постійно підтверджував їхню учать по мобільному телефону. От вам і імідж України, от вам і залучення іноземних інвестицій!

Христя Фріленд, головний редактор американської версії газети Financial Times, яка була запрошена на вечерю як гість та почесний доповідач, прикро констатувала прояв неповаги з боку наших можновладців та поставила всім присутнім риторичне запитання про доцільність інвестування в Україну. Відповідаючи на питання про її інтерес до України як високопоставленого представника впливового міжнародного ЗМІ, пані Фріленд сказала, що її інтерес є доволі екзотичним. Напевно, ця екзотика пов’язана виключно з українським походженням пані головного редактора та є проявом елементарної поваги до свого українського походження та предків. А прикро! Ми варті набагато більшого, але… ! 

Наступного дня в історичному Нью-Йоркському готелі Валдорф-Асторія відбувався Український бізнес форум, організований все тими ж невгомонними ентузіастами з української діаспори. Все було б добре якби не оця українська необв’язковість. Цього разу з міністрами начебто все склалося, їх майже «під конвоєм», щоб не загубилися по дорозі, доставили, але тепер підвели представники українського корпоративного сектору. Заявлені в програмі представники "Укртелекому", "Стіролу" ті інших українських компаній, які повинні були розказати потенційним інвесторам, як вигідно і комфортно робити бізнес в Україні, не з’явилися. Чи вони загубилися десь в Нью-Йорку, чи взагалі не приїхали з офіційною делегацією, наразі не відомо. А мені довелося виручати організаторів, які за 15 хвилин до виступу попросили мене розказати присутнім про юридичні умови ведення бізнесу в Україні. От так ми вдвох з Джоком Мендозою-Ватсоном, директором з міжнародних зв’язків та стосунків з інвесторами всім відомої компанії «Систем Кепітал Менеджмент» зазивали американських інвесторів до України. 
 

Думаю, ми добре справилися! Панові Мендозі відразу поставили його улюблене питання: кого Ахметов більше любить Росію, чи Європу, а мене врятував від шквалу запитань наш Міністр палива та енергетики пан Бойко, який вчасно прийшов на свою доповідь. На обіді з Прем’єр-міністром був аншлаг, але нічого нового ніхто не почув, в принципі, як і очікувалося.

У будь-якому разі, дуже добре, що форум відбувся з усіма його плюсами та мінусами, і Україна знову хоч трошки звернула на себе увагу. Що б ми взагалі робили без наших братів-українців в Америці, які не покладаючи рук працюють, залучаючи нам інвестиції? Низький їм уклін за це. Таке враження, що їм ці інвестиції потрібні більше, аніж нам. Хоча повинно бути навпаки.      

Ввечері того ж дня я поспішно відчалив назад до Нью-Хевену писати свій розділ до книги про враження від перебування в Єлі, яку мої деякі колеги по програмі вирішили написати та залишити нащадкам. Спочатку це був добровільний проект, а згодом керівництво програми перетворило його на добровільно-примусовий і мене відпустили в Нью-Йорк тільки за умови, що я таки напишу свій розділ. Часу обмаль, але думаю, що встигну, якщо буду використовувати кожну вільну хвилину, як на цьому фото (на потязі (приміській електричці) з Нью-Йорку до Нью-Хевену).   

А в п’ятницю в мене була досить цікава приватна зустріч з Президентом Мексики 1994 – 2000 років паном Ернесто Зедільйо. Він зараз очолює Науковий центр при Єльському університеті по вивченню глобалізаційних процесів. Я йому розповів про наш новий громадський проект – Форум Молодих лідерів України, і отримав низку цінних порад та рекомендацій. Також я запросив його стати членом Наглядової Ради Форуму і отримав принципову згоду. Так що, тепер до Наглядової ради Форуму входять два колишні президенти Олександр Кваснєвський та Ернесто Зедільйо, колишній міністр закордонних справ Анатолій Зленко та найповажніший український правник Василь Кісіль.

До речі, одним з перших проектів Форуму є проект «Творити добро легко» і його першою акцією є благодійна акція для дітей-сиріт «Святий Миколай крокує Україною», яка запланована на 18-19 грудня. Будь ласка, у кого є можливість і бажання, долучайтеся до неї! Згадайте себе в дитинстві. Як вам було приємно отримувати від батьків новорічні подарунки. У цих дітей немає батьків. Крім нас з вами про них нікому подбати. Діти чекають на вашу допомогу та увагу. Творити добро дійсно дуже легко і приємно!І на останок до вашої уваги кілька фотографій.

27 жовтня під час презентації в одній з лекційних аудиторій Єлю на тему підприємництва у світі, я не тільки виступав, а і мав честь модерувати (вести) презентацію, зі мною за столом мої колеги з Мароко, В’єтнаму та Угорщини.
 

Це вчора під час Різдвяного бранчу (це щось таке чого у нас немає, це вже не сніданок, але ще й не обід) у приватному будинку директора нашої програми Денієла Есті, співає інший Денієл – співробітник програми – просто оперний талант). 
 

А ось чудо техніки –бензодвірник біля входу в мій під’їзд. У нас в Україні є бензогазонокосилки, а у них для двірників вже і бензомітли для прибирання листя зробили. У цього хлопця за спиною бензоагрегат, який створює струмінь повітря (пилосос навпаки), яким він здуває листя (англ. Leaf Blower). 

Очі б мої цих бензодвірників не бачили, вуха не чули, а ніс не відчував. По перше, смердять вихлопними газами так, що на другому поверсі при відчинених вікнах дихати не можливо, а по-друге, з 7 години ранку такий шум створюють, що про сон можна просто забути. 
 

Але все це майже позаду і я рахую години до літака, який вже в неділю понесе мене на схід до рідної України. Наступний тиждень буде досить насиченим різними подіями – урочиста церемонія закінчення нашої програми, десяток цікавих зустрічей у Нью-Йорку, та інше. Але про це через тиждень.

Всього вам найкращого і до зв’язку.
 

Частина 6 (остання) — 20 грудня 2006 року
 

Знову вітаю всіх моїх друзів!

Ось і закінчився останній тиждень мого перебування в Єльському університеті, і я пишу вам останній репортаж з Єлю вже на борту літака, який з кожною миттю наближає мене до України і до вас. Я дійсно дуже скучив за вами. Я безмежно радий з того, що вже через кілька годин я стану на рідну землю та вдихну рідного повітря, але водночас мене переповнюють якісь змішані почуття.

З одного боку, я повертаюся на Батьківщину, сповнений новими враженнями, ідеями, знаннями та досвідом, які стануть у неабиякій нагоді вже завтра чи то для Асоціації правників України, чи для Форуму Молодих лідерів України. Але з іншого боку, я розумію, що вже за тиждень буду сумувати за готичним стилем єльської архітектури, за моїми колегами по програмі, з якими ми дуже подружилися, провівши разом багато-багато годин в міжнародних дискусіях, обговореннях, презентаціях, поїздках та дружніх вечірках, за моїми друзями американськими студентами, які у всьому мені допомагали і з якими ми також провели багато годин разом, обмінюючись думками та обговорюючи різні теми – від американських виборів, війни в Іраку та глобального потепління до вибору ними майбутньої професії чи можливості стажування в Україні.

Мені також буде не вистачати того єльського духу, нестримного прагнення до знань та потужної енергетики продукування нових нестандартних ідей, які є невід’ємною частиною Єльського університету та які генеруються разом тисячами найздібніших студентів, справедливо та суворо відібраних з мільйонів бажаючих, найрозумніших науковців, які рухають прогрес своїми винаходами, та, звичайно, цілою когортою найдосвідченіших професорів, які є одночасно і генераторами, і акумуляторами, і провідниками того унікального духу та енергії. Я не хочу сказати, що у нас немає здібних студентів, обдарованих науковців та досвідчених професорів. Звісно є, часом навіть кращі, ніж в Єлі, але у нас немає чіткої, злагодженої, багаторівневої, розгалуженої та добре фінансованої системи, яка створює умови для кумулятивного ефекту, коли вже якісна кількість дійсно переходить в нову кількісну якість. Щось я розфілософствувався.

Так от. Останній тиждень пройшов не менш, а може й ще більш цікаво і насичено, ніж будь-який попередній. У понеділок зранку на наше прохання ми мали додаткову зустріч з професором Віктором Врумом з бізнес-школи, який напередодні проводив у нас семінар по лідерству. На відміну від досить особистих та конкретних питань моїх колег, я спитав про те, як розпізнавати лідерів на досить ранньому етапі їхнього життя та як розвивати їхні лідерські якості. Спочатку він пожартував на рахунок того, що відповідь на моє запитання вартує 60 тисяч доларів, напевно, згадавши свою роботу в Дженерал Електрик, в якості консультанта Джека Велша, але потім все ж таки поділився своїми думками з цього приводу та дав кілька досить корисних порад.
 

Пізніше того ж дня була моя черга ділитися з колегами своїми думками і планами щодо втілення в життя лідерських якостей та потенціалу. За кілька місяців програми кожен з нас мав нагоду обговорити та отримати реакцію і поради колег під час так званої серії особистих презентацій «Лідерство на практиці». Звичайно, я розповідав про Форум молодих лідерів України та плани його розвитку. Дискусія вийшла досить жвавою та продуктивною.

Потім була прощальна вечеря зі студентами-помічниками. Кожен з нас мав по два помічники, які були нашими асистентами-гідами по університетському життю та які стали нам справжніми друзями за ці чотири місяці. 

Ось ми з колегами перед прощальною вечерею зі студентами.
 

На фото – один з моїх американських помічників Бредл і Галлахер та моя незмінна українська помічниця Ірина Нікітіна, вона ж Виконавчий директор Асоціації правників України та Форуму Молодих лідерів України, під час Міжнародного вечору-презентації у вересні. З такими помічниками можна багато чого зробити.
 

А це – колоритна єльська офіціантка. :) 
 

Вівторок я провів у Нью-Йорку в чисельних зустрічах. Досить цікавою виявилася зустріч з Еріком Вочмайстером, генеральним директором компанії «aSmallWorld», яка займається адмініструванням та розвитком дуже цікавого Інтернет-проекту, такого собі віртуального ексклюзивного приватного клубу. Кому цікаво – www.asw.com. Там в розділіPress Center є багато журнальних статей про цей проект. 

Ввечері в Нью-Йорку я відвідав презентацію документального фільму про Помаранчеву революцію, зробленого двома молодими американцями українського походження. Як ви можете собі уявити, перегляд викликав хвилю яскравих спогадів та бурхливих емоцій. Фільм вийшов дуже непоганий, я б сказав, дуже відвертий та душевний  фільм, такий собі погляд на ті історичні події очима американця з українською душею. До речі, там був не тільки погляд, а й активна особиста участь з реальним ризиком для здоров’я та життя. Молодці хлопці! Кому буде цікаво подивитись, у мене є диск з фільмом.

Середа була головним днем не тільки минулого тижня, а, напевно, і всіх чотирьох місяців в Єлі. Як ви можливо здогадалися, це був день урочистого закриття програми з промовами, врученням сертифікатів, офіційними фотографіями, урочистим прийняттям та не менш урочистою вечерею з тостами, спогадами та піднесеним настроєм. Все хороше чомусь, на жаль, швидко закінчується.



Facebook VKontakte Twitter
Igor Shevchenko, whom I know
I've known Igor Shevchenko relatively long, since his college years.It's hard to describe this young man just in a few words....
I got to know Igor Shevchenko by his public activities. Both his social activism and bisiness success are evidence of a great pers...
Igor Shevchenko loves people, he is always open to new ideas and tries uniting citizens by creating a variety of projects that inv...
Since assisting youth organizations (Law Students Association, The Young Leaders Forum) Igor started cooperating and engaging into...